EVS в Україні – шість місяців несподіванок

Чим приваблює іноземну молодь наша країна? Як довго триває культурний шок і які уроки вони виносять зі своєї діяльності тут?

EVS – European Volunteer Service – програма, яка стає все більш популярною не лише в Європі, але й у країнах пострадянського простору – Вірменії, Грузії, Росії, Білорусії та інших. EVS – можливість пожити в країні від 2 до 12 місяців, виконуючи якусь суспільно корисну неоплачувану роботу по мірі своїх можливостей: освітню, культурну, благодійну, по захисту навколишнього середовища і т. п.

Своїм досвідом ділиться Еллі Люфтогд, 20 років, Голландія.

– Еллі, скажи, будь ласка, чому твій вибір зупинився на Україні?

Це вирішилось досить несподівано. Після школи я ще не обрала факультету, оскільки не була впевнена у своїх пріоритетах. Окрім того, сподівалась, подорожуючи, більше дізнатися, навчитись і чіткіше прояснити для себе майбутні цілі. А щодо країни, мені запропонувала її моя відправляюча організація, бо, на відміну від європейських країн, в Україну завжди є волонтерські вакансії. Мені довелося відстоювати своє рішення перед батьками, котрі боялись відпускати мене в і таку «некультурну і небезпечну» країну.

– Які ж аргументи ти наводила?

Використавши свій невеликий досвід в міжкультурній діяльності, хотіла на власному прикладі довести помилковість стереотипів про Україну, які панують в Голландії.

– В чому полягає твій досвід?

Оскільки в моїй країні багато емігрантів із східних країн, проблема їхньої гармонійної інтеграції стоїть дуже гостро. Для покращення ситуації численні громадські організації влаштовують різноманітні заходи по подоланню упереджень: семінари, конференції, спільні освітні проекти. У багатьох з них я брала участь, а деякі координувала.

– Як правило, ми вирушаємо до країни з певним багажем уявлень, очікувань та сподівань. Якими були твої щодо України?

На жаль, в Голландії дуже мало знають про Україну - лише, як про складову Радянського Союзу. Для мене було несподіванкою дізнатися про досить суттєву різницю навіть між російською та українською мовою, не кажучи вже про традиції та звичаї.

– То якими були твої перші враження про Україну по прибутті?

Що одразу мене шокувало, це дороги та маршрутки! Я дуже некомфортно почуваюся, коли люди знаходяться занадто близько до мене, а тим паче, наступають на ноги і штовхають в транспорті. Що вражає найбільше, так це те, що такий стан речей люди приймають і вважають нормальним!

– У кожній культурі ми стикаємося з чимось надто незвичайним, тим не менше це закономірність, так званий культурний шок, який зазвичай триває до двох тижнів. Сподіваюсь, славнозвісна українська гостинність швидко вивела тебе з нього?

На жаль, культурний шок тривав у мене близько місяця. Звичайно, ніхто не кидав мене напризволяще: потурбувалися і про квартиру, не було проблем і з кишеньковими грошима, які передбачені програмою. Тобто, з матеріального боку – все задовільно. Але я почувала себе чужою, непотрібною та нецікавою, позбавленою суто людської теплоти та уваги.

– Що змусило думати і відчувати себе таким чином?

На обговоренні робочого плану зі своєю приймаючою організацією я щоразу мала просити перекласти мені англійською, часто вислуховувала часті докори, що недостатньо вивчила українську, хоча мова проекту – англійська, а не українська чи голландська. Зрештою, не виявляли цікавості до моєї культури.

Я розглядала EVS як можливість вдосконалитись, гадала набратися досвіду у тісній співпраці з координатором, але той звів наше спілкування до мінімуму.

– В чому полягало твоє завдання як волонтера?

Оскільки, як я вже згадувала, сферою моїх інтересів є міжкультурні питання, такі, як стереотипи, дискримінація, расизм, комунікація, моїм завданням було інформувати про ці та подібні теми місцеве населення, проводячи інтерактивні ігри, тести та дискусії.

– Яке враження склалося в тебе про дітей, які відвідували ці заходи?

Щодо дітей, то гарні діти, та дуже важко було викликати жваву дискусію і спонукати до висловлення власної думки. Крім того, на початку перешкоджав мовний бар’єр: я очікувала кращого рівня англійської від них. Та досить швидко їхня мова вдосконалилась.

– А як щодо дорослих: чи спостерігала ти певну трансформацію їхньої поведінки?

Від дорослих відчула зацікавленість і доброзичливість, і це мене швидко розслабило. Вони були повні бажання пізнавати і вчитися новому.

– Якого віку люди приходили на заняття?

Від чого я спочатку ніяковіла (все-таки я дуже молода), люди вже зрілого віку, заняті на роботі та сімейними клопотами. І, звичайно, молодь. Деякі англійську знали погано, але продовжували ходити і вдосконалювали мову.

Можу з певністю сказати, що спілкування з людьми, з якими я працювала, і втримало мене від остаточного рішення повернутися додому. Вони допомогли мені вийти з культурного шоку і я була в змозі більш об’єктивно оцінювати культуру, в якій опинилася.

– Різні люди по-різному вивчають культуру: через екскурсії по місту, по околицях, споглядаючи архітектурну, природну спадщину, інші – через відвідування різноманітних культурних заходів, деякі – спілкуючись з її представниками. Який з них обрала ти?

Перше, що мене цікавить, - люди, їхня психологія, спосіб життя, поведінка. Мене вразила велика стурбованість політичними питаннями, постійні скарги на владу. Але, після роздумів над причинами, гадаю, це наслідок режиму Радянського Союзу, історична закономірність.

У вашому суспільстві мало поважаться приватне життя, право на усамітнення. Я дуже відкрита і комунікабельна людина, і не люблю жити одна у квартирі, але я не можу уявити себе без окремої кімнати. Інакше я почуватимусь роздратованою та невдоволеною. Я бувала в гостях у сім’ях, де батьки і діти живуть разом в одній кімнаті. Хоч я і враховую соціальні умови, та все ж дуже важко усвідомити прийнятність такого способу життя.

– А щодо побуту: які відмінності між Україною та Голландією були для тебе найактуальнішими?

В щоденному житті багато часу забирало планування речей, над якими вдома я і не замислююсь. Я маю на увазі технічні моменти: ксерокс, комп’ютер, транспорт, пошта тощо.

В моїй країні люди негнучкі у своєму розпланованому розкладі, навіть стосовно відпочинку. Тут же для мене було приємним і розслаблюючим пізнати на власному досвіді непередбаченість тутешнього життя. Та хоча це добре для волонтерства, таке відношення до часу звело б мене з розуму, якби я постійно працювала тут.

– А як тобі наші українські хлопці?

…

– Чи плануєш приїхати ще раз в нашу країну?

Думаю, що ні, але із задоволенням відвідаю своїх друзів тут. Я вдячна Україні, яка багато навчила мене та загартувала.