Про те, як московити-більшовики тиснули у "братських" обіймах українців (ч.6)

Перелік злочинів московського імперіалізму в Руси-Україні фактично є відповіддю на запитання, чому частина українців дійшла до такого ганебного стану, що забула свою мову, культуру, почала зневажати своє, рідне, українське, як і на те, чому Русь-Україна і досі, після проголошення незалежності в 1991 році, знаходиться під "сапогом" окупанта.

Джерело: А.Куліш "Книга пам’яти українців"

--------------------------------------------------------------------------------

"Жаль нам вас, як людей військових, пропадете ви скоро, коли будете держатися того народу московського", – говорив ханський візир козацькому послові.

Так воно і сталося.

1933 – 1939 рр. – Масове нищення пам’яток української культури, архітектури, мистецтва, зокрема, шедевра світової архітектури Михайлівського Золотоверхого монастиря (побудований в середині ХІ ст..) та найстарішої церкви (побудованої в Х ст..) – Десятинної у Києві.

1934 р. – Розстріляно діячів української культури (К. Буревій, Г. Косинка, Т. Крушельницький, Д. Фальківський та інш.) за сфальсифікованими звинуваченнями у причетності до вбивства С. Кірова, якого в дійсності вбили його ж «соратники». У зв’язку зі «справою Кірова» комуністи вимордували в Руси-Україні близько 30 тис. осіб, переважно інтелігенції.

1934 – 1991 рр. Планомірне цілеспрямоване руйнування природи Руси-України – річок, степів, лісів, земель, повітря, надр, - руйнування життєвого середовища нації. («Чем хуже – тем лучше», В.Лєнін-Бланк).

1934 – 1988 рр. – Заборона писати мистецькі та художні твори, які б позначалися українським національним змістом, досліджувати і вивчати справжню історію Руси-України, згадувати про голодомори. Історія і вся українська культура зобов’язані були звеличувати Московську імперію, загарбницьку політику і дикунську жорстокість москалів та комуністів; керуватися фальшивою імперською концепцією «єдінства трьох братніх славянскіх народів»; розглядати чужинців-москалів, які з’явилися на історичну арену на кілька тисяч років пізніше від українців і які завдали нам більше лиха, ніж усі інші народи. разом узяті, як «старшого брата». Істориків, письменників, діячів культури, яких не розстріляли і які випадково чи свідомо виходили за межі цих рамок, комуністи жорстоко переслідували, їх твори забороняли або знищували. Так, наприклад, був спалений увесь наклад книги «Хортиця в героїці і легендах», а автор М. Куценко звільнений з посади, репресований літературознавець І. Дзюба (за роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація»), переслідувались історики М. Брайчевський, Я. Шашкевич, поет В. Сосюра, композитор К. Данькевич, письменник та кінорежисер О. Довженко і багато, багато інших.

Насаджувана чужинцями система освіти та виховання були спрямовані на те, щоб українцям прищеплювати відчуття меншовартості, відразу до борців визволення Руси-України від окупанта, зневагу до українських національних героїв, зокрема І.Мазепи, С.Петлюри, Є.Коновальця, Ст. Бандери. Визначні наші діячи науки, культури, церкви (М.Грушевський, С.Єфремов, В. Винниченко, І.Пулюй, Г.Хоткевич, І.Багряний, О.Ольжич, А.Шептицький та багато інших) замовчувались або подавалися у негативному значенні.

1937 р. Ліквідація майже всього складу уряду УРСР та всього ЦК КП(б)У. Самогубство голови уряду П.Любченка. Українців-комуністів чужинці знищували так само, як і не комуністів, але трохи пізніше. Терор мав не класову, а виразно національну основу. Марксистський історик академік М.Яворський, який за вигаданими в НКВД звинуваченнями засуджений в 1932 р. на 6 років, а в 1937 р. розстріляний, бо був українцем, незадовго до своєї смерті писав: «Мав нещастя належати до найжалюгіднішої у світі комуністичної партії і вважаю це за свій великий злочин».

1937 р., листопад – На відзначення двадцятиріччя приходу комуністів до влади на Соловках було розстріляно багато діячів української культури. що по суті було відновленням культу дикунів кам’яної доби, які на знаменні події чи свята приносили у жертву богам живих людей. (У нормальних країнах на державні свята в’язнів відпускають на вою, або скорочують термін ув’язнення).

1937 – 1938 рр. – Окупанти стратили на місцях по рознарядках з Моски біля 300 тис. українців, 3.5 млн. були відправлені в концтабори та спец поселення. Приводом для арешту та репресій міг бути будь-який донос.

1938 р. – Постанова Ради Народних Комісарів та ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення московської мови в школах національних республік і областей».

1938 р., 24 травня – Вбивство провідника ОУН Є. Коновальця московським агентом НКВД Н. Судоплатовим у Роттердамі.

1939 р. – Фальсифікація перепису населення на Кубані, внаслідок чого кількість українців там «зменшилася» з 61,5% у 1926 р. до 4%.

1939 р. – Розв’язання разом з німецьким фашистами Другої Світової війни, в полум’ї якої загинуло понад 7 млн. українців.

1939 р. – Окупація Західної України московітами внаслідок зговору фашистської Німеччини та комуністичної Московії про поділ Європи. Початок комуністичного терору на Заодно_Українських целях: закрито всі українські часописи, заборонено всі українські партії та громадські організації, зокрема, «Просвіту» та наукове товариство ім.. Т.Шевченка. Українці-західняки поступово «звільнялись» від рідної мови, культури, звичаїв, церкви, від яких до цього майже остаточно «визволили» їх східних братів-українців.

1939 – 1940 рр. – Інтервенція московітів у Фінляндію після поділу Європи між московськими комуністами та німецькими фашистами. За 3,5 місяці війни загинуло або було покалічено понад 100 тис. українців.

1940 р. – Взимку «нова» совєтська влада розпочала масове виселення населення Західної України в Сибір та Казахстан. За станом на 13 лютого 1940 р. було вислано майже 90 тис. осіб; у квітні – травні було вислано понад 61 тис. осіб

1941 р., січень – Судовий процес у Львові над 59 членами ОУН, серед яких були студенти університету та учні.

1941 р., червень, липень – Фізичне знищення втікаючими комуністами понад 200 тис. українців, які були запроторені до в’язниць у Західній Україні, а також кілька сот осіб української інтелігенції, які в комуністичних тюрмах ніколи не сиділи. Більшість страчених ніякого відношення до політики не мала, як син Івана Франка, професор Петро Франко, акад.. К.Студинський та інші.

Розстріли чинилися згідно до початкового «Плану евакуації в’язнів» з тюрем та наступної телеграми-директиви за підписом Л.Берія від 25 червня 1941 р.

Виправдовуючись перед своїм Київським начальством за те, що не всіх в’язнів розстріляв, начальник Дубнівської тюрми в доповідній записці за 28 червня 1941 р. писав: «Зам. нач. Ровенского обуправленя НКВД тов.. Климов дали указание по телефону контингент ЗКЗК уничтожить.

В 22 часа я приступил к выполнению этого распоряжения, но т.к. противник уже занял станцию Дубно и продолжал наступать на город, я не смог уничтожить всех ЗКЗК. В камерах осталось закрытыми примерно 60-70 чел.»

«…в червні 1941 р. втікаючі московсько-більшовицькі окупанти закидали у соляні шахти в присілку Саліна, що на Старосамбірщині, понад 3500 живих, напівживих і замучених українців різного віку… Людей, яких вдалося витягти з шахти, похоронено у великій спільній могилі. Похорон. на якому я був з батьком і мамою відбувся в липні 1941 р. Присутні були приголомшені нечуваними звірствами, бо людині з нормальним розумом це важко збагнути. Серця людей були переповнені болем, жалем, смутком і безсилою люттю. Від плачу стогнала земля. Плакали люди, плакали дерева.» (Я.Малицький, «Нескорені», ч.5, 1996 р.).

«За неповних два роки окупації Галичини було розстріляно, змасакровано, депортовано в Сибір понад 1,5 млн. жителів, зокрема, «Пласту», «Просвіти», юристів, вчених, письменників, священників…» (Яр. Тимчишин, м. Львів).

У жовтні в селі Непокрите (тепер Шестаково) під Харковом комуністи загнали у клуню і спалили живими біля 300 чоловік української інтелігенції, серед них відомого поета Володимира Свідзінського, яких вони перед тим зібрали у Харкові й погнали етапом ніби-то для евакуації.

Скребе на серці, але далі буде...