Ґендерна рівність

Все частіше постає питання відсоткового співвідношення жінок та чоловіків на керівних посадах. Зокрема у Парламенті. У більшості європейських країн прийняті спеціальні закони, що у відсотковому виразі встановлюють співвідношення чоловіків та жінок у законодавчій владі. Робиться це задля демократизації ґендерної політики у соціально-політичних сферах життя. Однак, якщо підійти до цього питання з елементарною логікою, то виявляється, що за своєю суттю цей закон ще більше розмежовує та дискримінує. Проте зовсім у протилежний бік. Так Парламентом N було прийнято закон за яким жінок у владі має бути представлено не менше N1%. Парламент країни N2 пішов далі і прийняв закон за яким за жінками закріплювалося НЕ МЕНШЕ 50% місць. Вмикаємо логіку і бачимо, що жінок у Парламенті може бути і 60, і 70, і 80...%, чоловіків же не більше 50%. Баста. То чи забезпечують ґендерну рівність ці закони?

На практиці розуміємо, що реальна кількість жінок при владі невелика. Однак, перед тим як дзвонити на сполох, слід розглянути це питання з раціонального погляду. Нехай в українському Парламенті лише готується законопроект про квотування жінок у Верховній Раді. Проте ніхто не лімітує кількість місць для певної статі. Можна казати, що чоловіки укорінившись на керівних посадах усілякими способами не допускають туди жінок. Але знову ж-таки з логічної точки зору – це абсурд. Задля спростування цієї думки стосовно Парламенту слід провести соціологічне опитування або моніторинг розподілу відданих голосів на виборах за певного кандидата. Ще до введення мажоритарної системи виборів, коли в депутати можна було балотуватися самостійно, а не за партійними списками, можна було побачити, що за наявності у виборчому списку жінок та чоловіків жінки-виборці переважно віддавали свої голоси виключно за чоловіків. Причини та наслідки цього - інше питання, яке ми розглянемо далі, але факт залишається фактом.

Не дивлячись на те, що Україна є світською державою, християнський вплив залишається досить сильним. За християнством жінка є берегинею домашнього вогнища. От і виходить, що психологічно укорінилося пасивне місце жінки у суспільстві. За останнє століття ситуація разюче змінилася, проте лише на нижніх шпальтах керівництва, у ТОП-менеджерстві як і раніше абсолютно переважають чоловіки. Мабуть розуміючи психологічно-історичний фактор і приймаються дискримінаційні закони щодо квотування ґендерного розподілу місць у Парламенті у відношенні до чоловіків.

Нехтуючи журналістським принципом, за яким інформація лише передається з одного джерела в інше без забарвлення фактів думкою автора, я перейду на публіцистичний манер. За моєю суб’єктивною думкою (за відсутності можливості посилатися на думку спеціаліста у ґендерній політиці) слід впроваджувати ґендерну рівність не через ”кількісно-розподільчі” закони, а шляхом банальної пропаганди. На кшталт пропаганди НАТО, який зараз на теренах нашої країни м’яко кажучи не популярний, але якщо буде проведена грамотна пропаганда, то імідж цієї організації значно підвищиться. Так слід чинити й у ґендерній політиці. Але дещо у інший спосіб. Треба спростувати думку, що укорінилася серед населення, про неспроможність жінок якісно керувати через свою слабкість. Слід розробити стратегію мотивації. А вона є, адже жінки дійсно можуть якісно керувати і тому є приклади. При чому їх методика доволі жорстка, ба навіть жорстока. Тоді, коли чоловіки у суперництві приймають правила гри за якими й суперничають, жінки задля досягнення цілі ”йдуть по трупам”. Можливо саме це й заважає їм досягати найвищих керівних посад.

Існує також думка серед певної частини чоловіків, що жінка має бути у владі так як лише вона внесе мир та спокій у життя країни. Можливо це генетичний наслідок матріархату тисячолітньої давнини? Однак таких смиренно-пацифістичних поглядів не багато.

Є також протилежно-налаштовані чоловіки. За їх думкою жінок взагалі небезпечно допускати до влади посилаючись на їхню емоційність та ”вплив місяця”.

Якщо розглядати питання ґендерної рівності загалом, то слід сказати й про професійну рівність чоловіків та жінок в цілому. Коли на одну посаду одночасно претендує жінка та чоловік, то вважається, що задля перемоги жінка має бути на голову вище за чоловіка, адже роботодавцю більш вигідний чоловік, що не піде у декретну відпустку. Проте, на цьому переваги закінчуються. За словами ведучої П’ятого каналу Ганни Гомонай на її кар’єрному шляху статевих перепонів не було. Лише короткострокова декретна відпустка після якої вона повернулася до попередньої роботи. До цього вона вільно їздила у відрядження, тепер цього дозволити собі не може. Однак, це не є дискримінацією за статевою ознакою – визнає вона. Це її особистий вибір.