Чи любите ви театр?

Твоя зверхність тебе ж і убила...

Ти не була мамусиною доцею: ти казала мамі “Ви”, а вона не любила твого тата так само, як і ти не любитимеш його. Ти не любитимеш нікого – окрім себе.

Кажуть, зелені очі – відьмівські. І тобі це сказали – і ти повірила.

Ти крутила чоловіками, а вони – тобою, хоч ти про те і не здогадувалась. Вони забирали весь твій час і всю тебе, а ти ставила “пташки” – і раділа.

У твоїй хворій свідомості поставали химерні образи і ідеї. Ти їх втілювала у життя, але свого не досягала. Ти занадто тим переймалась, щоб воно збулось. Ти заздрила всім, хоч мала усі підстави бути об’єктом заздрісних поглядів. Ти хворіла самоствердженням, і це заважало тобі бути такою, якою ти хотіла бути. Але точно ти не хотіла бути собою: ти приховувала свою сутність дорогим одягом і зверхнім поглядом.

Ти могла мати багато друзів: до тебе тягнулись – але ти довіряла лише собі: ти любила лише себе; ти любила брати, а віддачі не було у твоєму понятійному словнику.

Ти сконструювала свій образ у очах інших – штучний образ – для того, щоб вони повірили, що ти така і є, – і витворився твій світ – штучний, навмисний. Хоч дехто з тих “інших” і розумів це, але іншого твого світу вони не знали, бо ти не давала їм шансу пізнати. А чи знала ти сама?

Твоя напускна стриманість, серйозність і скромність, добре зіграна холоднокровність десь у потаємних закутках, куди нікому не було доступу, давила на тебе , але ти притлумлювала той біль від тягаря, що віддавив тобі усі почуття і радощі, і гордо крокувала назустріч сонцю великих надій.

Та любові ти не чекала: тобі наворожили, що не будеш її мати – і ти знову повірила. Ти просто відцуралася самої можливості любові. Або надивилася на історію стосунків своїх батьків – добропорядний союз двох, де обожнюється лише один з подружжя при абсолютно протилежному ставленні до іншого. Мені шкода тебе, що ти не усвідомлювала того, що це ненормально і намагалася наслідувати такі хворобливі стосунки.

Зрештою тебе почали обманювати, тобто не все говорити, тобто ти почала дізнаватися, що не все знаєш про своїх обожнювачів – ти втратила владу над ними, твої чари розвіялися? Ні! Просто ти така ж, як усі – вразлива. Тебе також можуть ображати і забувати подзвонити, нехтувати тобою і повертатися, коли заманеться – але не тобі. Тільки тобі найважче: твоя “обраність” насправді такою не є, і тобі треба вчитися це усвідомлювати тоді, як усі інші цим не страждали – вони знали про свою вразливість і не боялися того показати – вони жили повноцінним життям, повним незгод і розчарувань, нездійснених сподівань і болю; не боялися показати свою природу і почуття, бо саме в цьому і полягає насолода жити.

Я знаю, чому для тебе все це чуже: ти навіть насолоду вдавала. І придушувала крик захоплення, коли відчувала оргазм.