Ромашки...

Літо!? Ні, то була весна - самий кінець травня, чаруючо - тиха і квітуча пора. Ми не бачилися цілу вічність. За цей час земля вкрилася пухкою, духмяною, квітучою ковдрою. Скільки квітів, скільки прозорих, яскраво виблискуючих на сонці, перлів! Я тоді хотіла всі ці краплинки зібрати в долоні і окропити ними нас - Тебе і себе, вуста самі шепотіли слова, які хотілося кричати, але не можна - навкруги стільки квітів! Я вже готова з різноцвітим букетом в обіймах бігти вдалеч, кудись туди, де ми могли б заховатися від цілого світу…

Ось і моя ромашкова поляна! Тут я бувала кожної весни, зустрічалася з ромашками, як з давніми, привітними подружками. Сховаємось тут... Мить! Я у Твоїх обіймах, так тепло і затишно мені було дуже давно, мабуть ще тоді, коли я була ненародженою…Небувала радість охопила серце і душу…народилася сльоза…То була справжня роса! А в руках квіти – ромашки, ті самі ромашки , відриваючи пелюстки яких, я не раз чекала Тебе отут у травах…Ромашки знали про Тебе все. Мовчки вони вислуховували мої признання і своїми ніжними голівками погоджувалися з усіма моїми словами. З самого дитинства я їм казала тільки правду, вони знали майже всі мої сни, мої мрії, мої думки, мої відчуття… Знали вони й смак моїх сліз. Як вірні подружки сприймали їх з болем і розрадою…Вони теж чекали на Тебе. Але сьогоднішня сльоза, яку вони смиренно впіймали і затримали на своїх пелюстках, була для них дарунком – вона була тепла і прозора, блискуча і приємно пекуча. В ній  стільки солодкого бажання, від якого мої мовчазні подружки аж засяяли, піднявши до вічного неба свої жовтенькі серцевинки, ныби  благаючи сонце скуштувати цього  нектару з глибин душі… Радість! Вони теж раділи, навіть тоді, коли я кинула їх в траву, бо Ти підняв мене так високо, що я простягла  вільні руки до неба, подружилася зі стрімким потоком легенького весняного вітру… і вже летіла! Ми летіли… Ти дивився мені у вічі і очі твої кричали так голосно, що все небо пізнало нашу таємницю і сонце, і вітер...Голос  Кохання!...Вуста Твої дарували стільки цілунків, що словам неможливо було вилетіти , поцілунками Ти ламав їм крила, Ти запечатав мої вуста п’янкими, рожевими, такими ніжними й обпалюючими печатками. Твої руки спліталися з розпущеним волоссям, доторкаючись до оголених мрій моїх…Отоді я навчилася говорити очима!.. Ти навчив мене цього мистецтва, Твої вуста, руки, очі…

Вже з заплющеними очима ми попливли- полетіли по недавно народженій весняній траві, поміж моїх подружок – жовто - сердешних ромашок…Тепер я жалкую, що вони такі мовчазні і не зможуть розказати всьому світові про Тебе!...Тепер, коли вони впізнали Тебе, почули Твій запах, побачили Твої очі, коли Ти погладив їх своїми руками…Загартовані часом слова з глибин серця, зі схвильованим потоком блаженних відчуттів рознеслися по всьому тілу. Заплющені очі. Відкрите серце. Запечатані вуста. Твої руки. Ромашки, ромашки, ромашки…Ти і Я...

Душа і тіло в танці кохання…