Повінь у ритмах рок-фесту

25 липня у західних районах України було оголошено штормове попередження. Того ж дня у смт Славське розпочався заздалегідь запланований рок-фестиваль. Природа не забарилася підтвердити прогноз. Водяна стихія стала непрошеною гостею цього свята музики й любові. Кілька днів у гірському селищі сперечалися між собою дві стихії: рок-музика та вода, що намагалася вийти з берегів.

В полоні двох стихій

Рок супроводжував нас повсюди: він гуркотів у громі й блискавці, барабанив важкими краплями дощу, віддавався глухими ритмами кохання в сусідньому наметі, ревів у розбурханій, перевантаженій повінню воді…

А вода була скрізь: вона хлюпотіла в кросівках, підмочувала спальні мішки рок-фанатів, запруджувала садиби місцевих мешканців, погрожуючи увірватися й до їхніх осель, проникала в думки, навіваючи підсвідомий «спогад» про Всесвітній Потоп… Небесний «кран» відкривався зненацька і так само зненацька замовкав. У коротких паузах між зливами під бурхливі оплески й радісні вітання рок-фанів на небесну сцену намагалося пробитися сонечко, але його одразу потісняла свинцева товща хмар.

Водяна стихія захопила Галичину, Буковину, Тернопільщину… Гірські потічки перетворилися на розлючених фурій, які несли свої води до підніжжя гір, намагаючись вийти зі своїх русел та знести на своєму шляху поселення горян, намети гостей рок-фесту, розмити дороги й знищити електрифікацію та й усі ознаки цивілізації заразом.

Бунт Природи перегукувався з ритмами Музики Бунту - так називали рок на початку його потужної ходи 60 – 70-х. Відтоди вона давно здолала кордони, поєднавши молодь усіх країн куди ліпше, ніж «Інтернаціонал». До Славська з’їхалися такі відомі у світовому рок-просторі гурти, як FARBEN LEHRE (Польща), MAMASWEED (Німеччина), GIRI (Швеція), 100 C (Чехія), La SKARNEMURTA (Італія), THE UKRAINIANS (Велика Британія), Direct-t (Туреччина). Не відставали від них і українські гурти: Віктор Морозов і гурт “Мертвий Півень” (Львів), "CHILIBOMBERS" (Херсон), “Пропала грамота” (Кам’янець-Подільський), “Файно” (Львів), Green silence (Львів) та ін.

Однак і ті, про існування котрих широкий загал досі й не чув, вразили своєю самобутністю й високим рівнем музики.

Мимохіть спадало на думку: і хто так цілеспрямовано нівечить смак і слух масового українського глядача (слухача), нав’язуючи з телевізора одні й ті ж самі обличчя-маски, які нудотно освічуються в коханні своєму споживачу й пропонують одну і ту ж набридливу примітивну жуйку… А тут ніхто не кричав «де ваші руки» і «ми любимо вас». Ось за що народ слухає рок – за відсутність фальші, блюзнірства й остогидливої тиражованої гламурності.

Англійська, російська, українська мови проривалися крізь доволі непримітивне оранжування добротних рок-балад та нержавіючого «металу», – але переважала таки українська!

Треба визнати: український рок вийшов з берегів примітивного наслідування, і його терпкий, самобутній саунд чіпляв за живе, пробуджував тонке, інтимне споріднення з тим духом, якого не здолали сторічні блукання бездоріжжям історії (ось як формується патріотизм молодих!).

Але усі ці пафосні роздуми змивала злива. Напоєна надмірними опадами річка Опір за прикладом своєї далекої сестри Хуанхе, що з неприборканою впертістю затоплює Китай, все гучніше нагадувала про себе. Гримуча вода «жовтої ріки» ставала брунатнішою, небезпечнішою. Вона несла руйнацію і смерть, що проносилася повз Славське і наносила своїх рушійних ударів десь далеко від нашого свята. А молодь, вдалині від Інтернет-мережі й телевізорів, перебувала в щасливому невіданні про перші жертви розлюченої стихії.

Безтурботна й розкута публіка (хіпі? панки? рокери? готи? – потрібне підкреслити) кидала свій виклик силам природи. «Що може бути краще за негоду!» Фанати «відривалися» під хеві-метал у шаленому танці на майданчику біля сцени, що перетворився на суцільне болото. «Панове, не забризкайте брудом техніку. Це дуже дорога штука!» - ввічливо закликала ведуча зі сцени. А от про попередження щодо можливих наслідків невпинного дощу якщо й оголошувалося, то досить непомітно.

Тим часом вода перетворювалася на справжню зброю масового ураження. Поневолена й понівечена людиною природа повстала й прагнула покарати будь-кого з набридливих, паразитуючих гомосапієнсів. За законами екологічного балансу за вирубані олігархами смереки й буки на схилах гір має хтось поплатитися. Цим «кимось» стали далеко не самі олігархи…

До речі, рок-фест не оминув й екологічної тематики: постаралися сумлінні і настійливі активісти з Національного екоцентру. Тож хто мав бажання – почитав на стендах і про поліетиленові пакети, які так файно було б замінити на полотняні торбинки, і про те, що нищити ліс – все одно що рубати гілку, на якій сидиш…

Ці б слова, та в інші вуха, та в примусовому, судовому порядку. «Помсти хочу!» - ось про що ревіла обурена карпатська вода. Шкода, що не змило парочку котеджів з населяючи їх VIP-персонами…

Справа порятунку потопаючих у руках самих потопаючих

Музика не стихала і вночі. Стихія також. Вони злилися в одну какофонію, з якої раптом виокремилися тривожні нотки. Чоловічі голоси настійливо викрикували про небезпеку затоплення. Але заколисаний рок-ритмами наметовий табір крізь глибокий сон сприйняв нарешті лише коротке й убивче слово «цунамі». Декому, щоправда, це скидалося на недолугий і несвоєчасний жарт (яке цунамі в наших широтах?). Однак, під карематом (це не матюк, а такий килимок, який стелять на долівку намету) вже хлюпотіла вода. Спальні мішки відсиріли й втратили свою функцію зігрівання.

Чи розпочалася в таборі паніка? Аніскілечки. Під ритми важкого металу можна було б іти й в атаку. Поки що «атакував» лише холодний дощ. Він періщив по напівголих тілах ще сонних мешканців наметів (натягли похапцем те, що під руку потрапило). Про поміркований збір речей у заплічник і годі було думати, адже в наметі було темно, хоч в око стрель. Надворі – також. В суцільній темряві неможливо було розгледіти, чи дійсно та вода вже поряд. А раптом вона дійсно ось-ось наздожене й змиє нас, як ті пісчинки…

Лоскотно, адреналіново, роково! Беремо намет за чотири кінці й босоніж, хлюпаючи по кісточки в багнюці, несемо намет з табору геть. Боїмося одного: тільки не впасти б у багнюку лицем, не вронити б намет. Ех, і чого вартує людина без звичних побутових речей: сухого одягу, зубної щітки, мобільника, паспорта, гаманця з папірцями… Виходимо на дорогу. Босі ноги відчувають кожен камінчик. Терпимо. Регочемо. Жартуємо. Щоправда, гумор виходить чорний, як ніч, на кшталт «добре, що хоч дулом у спину не підганяє». Так спрацьовує родова пам’ять українця в екстремальній ситуації. То ж наша пригода здавалася нам мало не дарунком долі: ми живі й здорові, а це найголовніше.

Однак, щодо здоров’я виникають деякі побоювання. Коли, як до острова, «допливли» до місцевої школи, виявилося, що у врятованому наметі немає жодної сухої одежини. Спочатку очманіло дивилися одне на одного, мокрих, як хлющ, вбраних у абияке негліже, тремтячих від холоду. Хтось співчутливо налив нам склянку окропу (на трьох персон!), куди ми закинули пакетик вологого чаю. А далі? Де б ще взяти трохи тепла? Виявляється, нам ще й пощастило.

Більшість біженців наметового містечка в школі не помістилося. Люди тіснилися на вокзалі, дехто залишився просто неба, повного холодного дощу. І куди поділася доброзичливість організаторів рок-фесту, перевантаженого рекламами усяких комерційних брендів? Невже ж не чули про штормове попередження? Невже важко було б передбачити таке масове потрапляння під зливу народу? І де воно, те хвалене українське милосердя? Ех, гуманоїди… Невідомо, що було б з нашими незагартованими тілами на ранок, якби не поява доброго чарівника (таки дійсно, українське милосердя подекуди ще вціліло!). Перед нами постав міцний дідусь, засмаглий, доброзичливий. Чоловік глянув на нас по-батьківськи й представився директором школи. По бісиках в його безмежно спокійних очах видно було, що він жартує. А за кілька хвилин кожен з нас мав на плечах пальта по моді епохи розвиненого соціалізму. Виглядали ми в них суперконцептуально! Ось вона, головна функція одягу: зігріти й прикрити беззахисну людську плоть. Отак осягаєш сенсу життя! А то живеш, як у бога за пазухою, крутишся щоранку перед люстерком, добираючи одяг в тон за законами колористики… Ось такий іспит нам, зманіженим городянам.

Невідомо, як би ми пройшли те випробування, якби не той добрий чоловік, що (і це без перебільшення) врятував нам здоров’я… А щодо життя? Бог милував Славське.

Біженці, котрим пощастило

Тоді ми ще не знали, що уся гірська частина нашої країни стала зоною стихійного лиха. Принаймні, на рок-фестиваль приїзджають розважитися, то ж народ будь-що жадав отримати свій кайф, нехай і екстремальний, на грані жорсткого панку. І тому в промоклому до нитки таборі не змовкали жарти, сміх, а інколи сюрреалістично лунало: «Арту-у-у-р!!!» Для випадкових читачів варто розтлумачити, що це символічний персонаж, що уособлює типового відвідувача рок-фестів на українських просторах від Шешор до Уніжа й далі: з пляшкою пива в руці, з пачкою кондомів в одній кишені і «трави» – в іншій. Розповідають, що прообразом цієї міфічної істоти був реальний персонаж. Тож якщо гучніше покричати - то, можливо, він відгукнеться і матеріалізується…

А от хто поцупив національний прапор з приміщення школи – це питання залишилося без відповіді. Вочевидь, чиясь загадкова панківська душа раптом відчула в собі потяг до національного. Дуже влучно прокоментував цей інцидент місцевий дядечко (той самий, що врятував нас від застуди): «Добре, що національні почуття хоч у такий спосіб прокинулися...». А втім, був ще один доказ патріотизмові молодих: ледве просохлі «біженці» зігрівалися, співаючи під гітару український гімн. І треба сказати, що в такому непафосному виконанні він звучав куди симпатичніше. Тож, «ще не вмерла України…».

Трохи про нашу веселу пресу. Ну дуже концептуально прозвучала пісня «Мертвого півня» на вірш Юрія Андруховича «Without you» з епатажними словами «Знову, курва, радіо, телебачення, преса. Влада собі як влада: суцільні бандити…» у виконанні… представників преси. Хуліганський текст підхопили під акомпанемент зливи усі акредитовані на фесті ЗМІ.

А тим часом повінь уже відібрала життя у дванадцяти людей. Кількість жертв усе збільшувалася…

Гіркі підсумки стихійного лиха

Того року рок-фанатам перешкодили насолодитися фестивальним видовищем фосфорні викиди, котрі рік потому згадуються хіба що на колоритних місцевих футболках. Цього року два потужних етно-рок-фестивалі Львівської області – «Славське» та «Підкамінь» – були проведені успішно та вийшли з випробування з оцінкою «задовільно».

Тоді ми ще не знали, що усього від повені в західних областях України загинуло 22 особи, з них 6 дітей. На території Львівської, Закарпатської, Тернопільської, Чернівецької та Івано-Франківської та ще й Вінницької областей підтоплено 40 тис. 601 житловий будинок та 33 тис. 882 га сільськогосподарських угідь, пошкоджено 360 автомобільних та 561 пішохідний міст, розмито 680,61 км автомобільних доріг, знеструмлено 185 населених пунктів.

Наші співчуття…

Стаття написана у співавторстві. Під псевдонімом на «Хайвей» цього разу приховано два автори – Олег Андрос та Анжеліка Комарова.

Фоторепортаж з місця події дивіться тут.