„Я взагалі люблю людей...Віднедавна!”Андрій Кузьменко про „пающіє труси”, брудну політику та неньку - Україну

Про таких кажуть – „свій хлопець”! Днями завітав до Львова соліст гурту «Скрябін» Андрій Кузьменко. І не просто так, а з презентацією нового скандального музичного проекту „Пающіє труси”. Думки та їдеї, спогади та сумніви – в інтерв’ю з Андрієм Кузьменко.

-- Що тебе надихнуло на створення нового скандального проекту?

-- Взагалі – то все почалось з того, що Наталка Могилевська попросила «підшаманити» одну з її пісень. У процесі «шаманства» і почав писати пісню „Пающіє труси”. Сам дивуюсь – як взагалі таке могло спасти на думку?! „Пающіє труси” – це анатомія усього, що твориться неправильного у шоу – бізнесі. Склад групи змінюватиметься так само часто, як у „Віагрі”. Співатимуть під „фанеру”, точніше одна з учасниць групи, яка залишиться незмінною складовою групи, співатиме наживо, а інші лише відкриватимуть роти. Тексти пісатиму я. Обирати дівчат – досить не проста штука. З Бебешком вже передивились сорок дівчат. Взагалі, спочатку я хотів, щоб Ірена Карпа стала обличчям колективу, але потім ми разом прийшли до висновку, що вона не підходить до цього формату. Дівчата не повинні бути актрисами, їм просто треба повірити. З кожною проводитиметься співбесіда. Крім того, що вони мають читати реп і співати, перевірятимемо їх IQ, тому що потім вони підуть у самостійне плавання, й хотілось би, щоб вони були не просто популярними дівками, але толково відповідали на питання, щоб вміли оппонувати, оскільки це дійсно буде скандальний проект. Прем’єра запланована на початок квітня, і я готовий до найнеочікуванішої реакції. Львів’ яни ж зможуть почути всю правду про шоу-бізнес від «Пающіх трусів» на концерті 10 квітня. Я не писатиму у текстах пікантні особливості шоу-бізу, але загалом це буде правда. 90% - це ліжко продюсера, 90% - це самі геї на сцені. Я нічого не маю проти геїв, але візьміть нормальних хлопців, бо потім половина не хоче в армію йти! Й не через те, що армія погана, а через те, що нині мода в армію не ходити. Одним словом, група стане кривим дзеркалом шаленого шоу - бізу. Така собі енциклопедія „ Як не треба робити, але як воно все робиться”. Треба з цим боротися, тому що якщо ми не будемо цю справу критикувати, вона „схаває” цілу країну, а в нас і так не бракує негативних штук, які з’їдають Україну. На мою думку, „Quest Pistols” – єдина нормальна група з молоднякових. Вони не пропагують секс, але пропагують „чисті відносини”. Шкода, що співають лише російською, але тексти в них продумані. А це головне для того, щоб не шкода було давати своїй дитині слухати, бо 99% продукту реально слухати неможливо. Я знаю п’ятнадцять супердостойних банд України, яких просто не хочуть пробивати. Вони такого рівня, як „С.К.А.Й.”, але їм нічого не світить, оскільки одних вони не цікавлять, тому що з ними не можна займатися любов’ю в турі чи жити разом, а інших не цікавлять, тому що вони – не геї. Треба ламати цю систему, а ламати її можливо тільки через масовість обсягу! Продукт, який ми зараз робимо, спрямований на максимально велику аудиторію. Це для кожного, хто знайде в їхній творчості добрий сарказм. Не дарма в одній з пісень фігурує фраза: „Хай горло надриває Тая Повалійка”. Це не означає, що ми її хаємо, бо Тая - одна з небагатьох, хто співає наживо. Я розумію, що музика може бути й легкою, й танцювальною, але це не завада бути ще й якісною. І хоча проект дорого обійдеться, я маю надію, що він окупиться. Це свого роду бізнес, інакше до цього не можна ставитися, тому що я не настільки багата людина, щоб дозволити зробити таку собі піар – акцію. Я – не Юлія Тимошенко чи будь-хто з політиків.

-- Найближчим часом не плануєш з кимось дуетом заспівати?

-- Поки що планую заспівати лише з „Трусами”. Пісня – це щось дуже інтимне, як річ з твого домашнього гардеробу. Наприклад, з Білик ми зовсім випадково зустрілись, коли незабаром я їй запропонував разом заспівати.

-- Свого часу набув резонансності той факт, що ти підтримував команду Віктора Януковича на виборах. Далі поповзли чутки про те, що його люди переслідують та погрожують твоїй родині. Чи справді так було? Що зараз з твоїми політичними переконаннями?

-- Ні... Та ти що! Не було такого. Неприємності обмежувались лише телефонними дзінками з погрозами, топтанням дисків з закликами на кшталт „Скрябін продався” від звичайних людей. Період був такий... Не було святих тоді. А це ж була ретельно спланована акція! А з політичними переконаннями в мене завжди було все спокійно. Мені абсолютно по цимбалах була будь – яка з політичних сил. І ось чому: ротація політиків між партіями. Напевно, немає такої людини, яка б постійно залишалась вірною своїй партії. Гуляють з партії у партію усі, окрім самих лідерів. Політики, як воші, що перестрибують з голови на голову. Підтримувати якусь політичну силу?... Думаю, це трохи примітивно. Якщо я їхав на вибори, я підтримував інтереси відповідної контори, з якою дружив. І все. В мене немає політичних переконань. Я не вірю жодному політику. Я знайомий з Ющенко, страшенно його поважаю, бо він величезної харизми, доброти і ерудиції людина. Пару разів, коли я бував у нього вдома, - не можу переказати наскільки він заряджає своїм позитивом! Після спілкування з ним хочеться розповідати про українську історію, про літературу. Бо він закоханий в це! Але він м’який... Навколо нього така зграя собак, що йому не дають фактично нічого робити. Також з політиків поважаю Хорошковського, тому що також його знаю, й давно. Але ніколи б в житті я б не підписався цілковито пітримувати якусь політичну силу. Усі однакові. До речі, останнього разу, коли бачився з Віктором Ющенко, підняли таку тему: чому імідж України такий хрєновий серед молоді?! Наприклад, якщо витягти з будь – якої школи десятеро людей - жоден не назве хоча б трьох, які для України щось колись зробили. А не знаючи цих людей, ми не можемо цю країну любити! Є навіть така в мене ідея, за появи нового альбому, вшию туди папку, де своїм голосом зачитаю основні віхи історії. Її можна і не слухати, але вона там буде. Хтось може „по приколу” почитати, хтось на телефон скачає. Та я впевнений, це треба робити!

-- Чи займаєшся благодійністю?

-- Не люблю про це говорити, тому що люди на тому роблять собі піар, бізнес. Я не підтримую жодну з благодійних організацій. Дзвонили, наприклад, якось і пропонували: „А давайте поїдемо до дітей, почитаємо їм книжечку, подаруємо щось... Але там буде тридцять журналістів!”. Навіщо?! Тридцять журналістів писатимуть, як Кузьма читав дітям книжку!

-- Як любиш відпочивати?

-- А навіщо взагалі потрібен відпочинок? Поки можеться, ліпше робити! А взагалі, викроюю певний час, два-три рази на рік на подорожі. Останній раз був у Чехії. Я й гадки не мав, яка це дивовижна країна! Просто казка! Також віддаю перевагу тісній компанії, де можна не соромитись речей, які ти робиш, які звик робити. Який же це кайф інколи збиратися зі своїми старими друзями, колегами й просто щось пограти, поспілкуватися, позгадувати...

-- Як ти відносишся до того, що музиканти все частіше йдуть з часом у політику? Чи не завада це кар’єрі і як це впливає на імідж країни?

-- Вважаю, що це жахливо. Мудрий політик повинен мати спеціалізовану освіту, як мінімум! Я не розумію, як людина, яка є музикантом, може розбиратися в цій какофонії справ, які відбуваються у верховній раді, як можна щось підтримувати або висовувати свої пропозиції? Можна розбиратись у питаннях, дотичних культури. Але жодним чином у питанні газу. Щоб я міг вирішити у питаннях з газом? Смішно. Але це інший рівень зароблення грошей. Не треба надривати собі горло, щоб заробити дві-три або п’ять-десять тисяч. Варто лише прийти у піджачку, підняти руку, поплескати там, де треба або ж транспарантом помахати.. Мене апрошували у політику сили по обидві сторони барикад. Та мені було б страшно, чесно кажучи. Мені їх шкода, тому що їздять вони усюди з охороною, оскільки реально бояться! А навіщо ж тобі возити дві машини охорони, якщо тобі не страшно? Пам’ятаю, для чергової програми „Шиканемло” брали Hummer, броньваний, вагою сім кілограмів, тобто чотири тонни броні! Тоновані вікна... Виникає думка: значить, робиш щось не то, якщо боїшся! Моя мала вчиться у престижному ліцеї у Києві, й там багато досить дітей-політиків. Так от, здається, під час занять охоронець дочки Кінаха увесь час просиджує у коридорі. Це ненормально. Я так не хочу.

-- А колись ти казав, що гроші – головна складова щастя...

-- Не головна, а одна з найголовніших. А, можливо, й головна... Любов’ю рано чи пізно наситишся. Так світ збудований, що щастя може бути, але недовго... без грошей. Тому мусиш собі ламати голову, де їх брати. З іншого боку, не менш важливо, щоб це не перетворилося на спорт, бо люди, для яких гроші перетворюються на спорт, цей процес набуває безповлоротності та неперервності. Він вже не може зупинитися...

-- І все ж, незважаючи на весь бруд, який переповнює нашу країну, ти б її ніколи не покинув. Ти патріот...

-- Так. Поїхавши куди – небудь, я знаю точно, що я би там був на нульовому рівні. Коли приїжджаєш в іншу країну, відчуваєш, що ти – чужий. А тут відчуваєш себе потрібним, бо є твоя сім’я, є для кого жити та працювати. Завжди є рідні люди, які підтримують, й про це не треба забувати. Я відчуваю, що все ж таки можна тут щось зробити, тому що народ – кайфовий. Знову ж таки спостерігав це під час запису програм, коли треба було виручити один одного й вони робили несамовиті речі! Герої передачі не знали відповіді на питання, й мусили зловити на дворі людей й змусити робити їх усілякі дурниці. Не платили ж не копійки! А народ їв часник, цибулю, не запиваючи, різали шнурівки, розпорювали штани до коліна, пхали руки у відро з фарбою... Бо народ в нас добрєйший! А ним фактично миніпулюють! Кожен наш поход на вибори – це дика маніпуляція, оскільки все, що обіцяють, – цього не буде ніколи! Але про це варто говорити посередництвом „Хлопців – олігархів”, „ Людей –кораблів” , „Поющіх трусов”. Тобто народною мовою, простою, без вітієватих зворотів, фразеологізмів доносити речі, розбиратися в яких людям бракує часу. Таким, які цілими днями на заводі чи у колгоспі, й немає в них часу дочититатись до цього в книжці. А мені подобається це робити, мені подобається спілкуавтися з людьми. Я взагалі люблю людей... віднедавна. Вже років п’ять –шість. Просто були часи, коли мене могли чекати у десятках місць одночасно, а я навіть не збирався туди йти. Лише з часом усвідомив таку істину: „Люди відносяться до тебе так само, як і ти до них”. І коли ти до цієї величезної когорти людей віносишся дйсно класно, цей позитив повертається до тебе удвічі більше. І це кайф!

-- Якщо б була можливість щось переписати зі свого життя, ти щось змінив би?

-- Я над тим навіть не думав, тому що знаю, що такої можливості не буде. Траплялась купа жахливих моментів у моєму житті, які б я з радістю затушував, але з іншим треба змиритися й робити речі кращі, які перекриватимуть усе, що зроблено неправильно. За сорок років встиг я наробити усіляких помилок...

Олександра Цилія